Середа, 17.07.2019, 15:55
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Чорнобильський Рух
    Головна » 2019 » Червень » 22 » Чорнобильський рух
    15:04
    Чорнобильський рух

    Як склалося життя перших 10 ліквідаторів трагедії на ЧАЕС.

    Величезна за своїми масштабами технологічна і екологічна катастрофа сталася 26 квітня 1986 року в районі четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) в районі міста Прип'ять. Вибух зруйнував реактор, а в навколишнє середовище було викинуто рекордну кількість радіоактивних речовин. Пожежа тривала близько двох тижнів. До аварії призвела спроба провести експеримент зі зняття додаткової енергії під час роботи основного реактора. Люди в Чорнобилі отримали в 90 разів більше опромінення, ніж при падінні бомби на японську Хіросіму. В цілому в результаті НП було забруднено 160 тисяч квадратних кілометрів прилеглої території. Променева хвороба розвинулася у 134 співробітників АЕС і рятувальних команд. Розповідаємо, як склалася доля перших 10 пожежних ліквідаторів катастрофи.

    Леонід Телятников

    Досвідчений пожежний першого класу Леонід Телятников два рази піднімався на дах машинного залу і реакторного відділення, скидаючи з даху графітові стрижні ногами. Вдруге він зліз з даху насилу, знесилившись від радіації. Чоловік отримав променеву хворобу, але дивом вижив і отримав зірку Героя. Телятников помер від раку в 2004 році. Він не носив нагороду і не любив слави.

     

    Володимир Правик та Віктор Кібенок

    Коли сталася аварія, чоловікові було 23 роки. У день аварії по бойовій тривозі були підняті бойові караули лейтенанта Правика в Чорнобилі, а через кілька хвилин і лейтенанта Віктора Кібенка в Прип'яті. Правик отримав смертельну дозу радіації. Очевидці розповідали, що шкіра Правика була просто "убита". Обидва лейтенанта померли 11 травня в Москві в шостий клінічної лікарні і були посмертно нагороджені званням Героя СРСР.
     

     

      Ігнатенко Василь Іванович
    (13.03.1961 – 13.05.1986)
     

    Ігнатенко Василь Іванович

    ГЕРОЙ УКРАЇНИ
    (Указ Президента України № 328/2006 від 21.04.2006) 

     

     

     

     

     

    орден Золота Зірка

          Народився 13 березня 1961 року в селі Стрижжя Гомельської області Білорусії. Закінчив середню школу. В органах внутрішніх справ з 1982 року. Працював командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини (СВПЧ-6) з охорони міста Прип'ять. На пожежах і тактичних заняттях працював сміливо й рішуче. 
          26 квітня 1986 року, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС на чолі відділення, молодший сержант В.І. Ігнатенко правильно оцінив обстановку, встановив пожежну машину між третім і четвертим енергоблоками, на великій висоті і проклав рукавну лінію. Особистим прикладом вів за собою відділення на сміливі й рішучі дії з гасіння пожежі. 
          Внаслідок тривалого впливу високого рівня радіаційного опромінення, теплового виділення і задимлення вибув з бойових рядів і був госпіталізований. Лікувався в спеціальній клініці Москви, однак доза опромінення була надто високою. Помер 13 травня 1986 року. Похований у Москві на Митинському кладовищі. 

     

          Указом Президента України Віктора Ющенко № 328/2006 від 21 квітня 2006 року за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС командиру відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті Київської області Василю Івановичу Ігнатенку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". 

          Кандидат у майстри спорту. 
          Нагороджений орденом Червоного Прапора (25.09.1986, посмертно, за мужність, героїзм і самовіддані дії при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС); хрестом "За мужність" (08.05.1996, посмертно, за особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС). 
          Ім'я Героя вибито на одній із плит меморіалу Героям-чорнобильцям у Києві на перетині бульвару Верховної Ради та проспекту Миру; меморіалу загиблим працівникам МВС України у Києві на Солом'янській площі; на стелі з іменами Героїв-чорнобильців у Сімферополі у парку Гагаріна біля входу з вулиці Павленко. Бюст Герою встановлено у Києві на алеї Героїв-чорнобильців на перетині проспекту Перемоги та вулиці Чорнобильської. 21 квітня 2011 року у Києві біля будівлі, де працював оперативний штаб протипожежної служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (вулиця Круглоуніверситетська № 20/1) відкрито пам'ятник пожежним-чорнобильцям, а на фасаді будівлі їм встановлено меморіальну дошку. У квітні 2016 року до 30-х роковин з дня аварії на ЧАЕС у Києві на фасаді будівлі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Київській області (вулиця Межигірська № 8) встановлено барельєф Героя.

     
     
     

    Ігнатенко Василь Іванович. Москва. Митинське кладовище

     

     

    Василь Ігнатенко
    Пожежний Василь Ігнатенко народився в 1961 році в Білорусії. Він фігурує в серіалі HBO "Чорнобиль", витягнув і врятував трьох своїх колег, Миколи Ващука, Миколи Тітенко і Володимира Тишура, які втратили свідомість від отриманої дози радіації. Дружина відвідувала його в московській лікарні. Однак чоловік отримав смертельну дозу опромінення і помер 13 травня 1986 року. У 2006 році Ігнатенко отримав звання Героя України.

     

     

      Ващук Микола Васильович
    (05.06.1959 – 14.05.1986)
     

    Ващук Микола Васильович

    ГЕРОЙ УКРАЇНИ
    (Указ Президента України № 328/2006 від 21.04.2006) 

      Пам'ятники 
     

     

    орден Золота Зірка

          Народився 5 червня 1959 року в селі Велика Хайча Овруцького району Житомирської області у селянській родині. Після закінчення середньої школи працював у Києві на заводі "Більшовик". У 1978-1980 роках проходив службу у лавах Радянської Армії. У 1982 році був прийнятий на роботу в органи внутрішніх справ на посаду пожежного 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини (СВПЧ-6) з охорони міста Прип'ять. З лютого 1985 року працював командиром відділення СВПЧ-6. При ліквідації виробничих аварій, пожежі, загорянь працював сміливо і рішуче, виявляючи розумну ініціативу. Користувався повагою в колективі. 
          26 квітня 1986 року, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС на чолі відділення, сержант М.В. Ващук правильно оцінив обстановку й організував особистий склад на виконання бойових завдань. Установив авто дробину між третім і четвертим енергоблоками. Його відділення проклало робочу рукавну лінію на покрівлю. Працюючи із стволом на великій висоті в умовах високого рівня радіації, температури й задимленості, особистим прикладом надихнув відділення на сміливі й самовіддані дії з гасіння пожежі. Завдяки рішучості й стійкості пожежників поширення вогню в бік третього енергоблоку було зупинено. 
          Після тривалого впливу високого рівня радіаційного опромінення, теплового виділення та задимлення М.В. Ващук був виведений з бойової обслуги і госпіталізований. Лікувався в спеціальній клініці Москви, однак доза опромінення була надто високою. Помер 14 травня 1986 року. Похований у Москві на Митинському кладовищі. 

     

          Указом Президента України Віктора Ющенко № 328/2006 від 21 квітня 2006 року за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС командиру відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті Київської області Миколі Васильовичу Ващуку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". 

          Кандидат у майстри спорту. 
          Нагороджений орденом Червоного Прапора (25.09.1986, посмертно, за мужність, героїзм і самовіддані дії при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС); хрестом "За мужність" (08.05.1996, посмертно, за особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС). 
          Ім'я Героя вибито на одній із плит меморіалу Героям-чорнобильцям у Києві на перетині бульвару Верховної Ради та проспекту Миру; меморіалу загиблим працівникам МВС України у Києві на Солом'янській площі; на стелі з іменами Героїв-чорнобильців у Сімферополі у парку Гагаріна біля входу з вулиці Павленко. Бюст Герою встановлено у Києві на алеї Героїв-чорнобильців на перетині проспекту Перемоги та вулиці Чорнобильської. 21 квітня 2011 року у Києві біля будівлі, де працював оперативний штаб протипожежної служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (вулиця Круглоуніверситетська № 20/1) відкрито пам'ятник пожежним-чорнобильцям, а на фасаді будівлі їм встановлено меморіальну дошку. У квітні 2016 року до 30-х роковин з дня аварії на ЧАЕС у Києві на фасаді будівлі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Київській області (вулиця Межигірська № 8) встановлено барельєф Героя. 

     
     
     

    Ващук Микола Васильович. Москва. Митинське кладовище

     

     

    Микола Ващук

    Майбутній командир відділення шостий самостійної воєнізованої частини по охороні міста Прип'ять народився в 1959 році. У ніч пожежі працював на великій висоті там, де був найбільший рівень радіації. Завдяки йому було зупинено поширення пожежі в сторону третього енергоблоку. Він помер 15 травня в тій же московської лікарні, що і його колеги. Похований поруч з ними на Митинському кладовищі. Герой України посмертно.

     

     

      Титенок Микола Іванович
    (05.12.1962 – 16.05.1986)
     

    Титенок Микола Іванович

    ГЕРОЙ УКРАЇНИ
    (Указ Президента України № 328/2006 від 21.04.2006) 

      Пам'ятники 
     

     

    орден Золота Зірка

          Народився 5 грудня 1962 року у селищі міського типу Вільча Поліського району Київської області. Закінчив середню школу. Після закінчення десятого класу пішов навчатися до морехідного училища. Три роки служив у місті Поті. В органах внутрішніх справ з 1984 року. Працював пожежником 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини (СВПЧ-6) з охорони міста Прип'ять. Сумлінно ставився до виконання службових обов’язків і громадських доручень. Виявляв ініціативу і кмітливість. 
          26 квітня 1986 року о 1 годині 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС у складі чергового караулу, старшина М.І. Титенок приступив до гасіння пожежі. Незважаючи на небезпеку радіоактивного зараження, важкі умови, діяв сміливо й самовіддано, виявляючи при цьому професійну майстерність і відвагу. Поки вистачало фізичних сил, М.І. Титенок був на посту. 
          Внаслідок тривалого впливу високого рівня радіаційного опромінення, теплового виділення і задимлення вибув з бойових рядів і був госпіталізований. Лікувався в спеціальній клініці Москви, однак доза опромінення була надто високою. Помер 16 травня 1986 року. Похований у Москві на Митинському кладовищі. 

     

          Указом Президента України Віктора Ющенко № 328/2006 від 21 квітня 2006 року за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС пожежнику 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті Київської області Миколі Івановичу Титенку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". 

          Нагороджений орденом Червоного Прапора (25.09.1986, посмертно, за мужність, героїзм і самовіддані дії при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС); хрестом "За мужність" (08.05.1996, посмертно, за особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС). 
          Ім'я Героя вибито на одній із плит меморіалу Героям-чорнобильцям у Києві на перетині бульвару Верховної Ради та проспекту Миру; меморіалу загиблим працівникам МВС України у Києві на Солом'янській площі; на стелі з іменами Героїв-чорнобильців у Сімферополі у парку Гагаріна біля входу з вулиці Павленко. Бюст Герою встановлено у Києві на алеї Героїв-чорнобильців на перетині проспекту Перемоги та вулиці Чорнобильської. 21 квітня 2011 року у Києві біля будівлі, де працював оперативний штаб протипожежної служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (вулиця Круглоуніверситетська № 20/1) відкрито пам'ятник пожежним-чорнобильцям, а на фасаді будівлі їм встановлено меморіальну дошку. У квітні 2016 року до 30-х роковин з дня аварії на ЧАЕС у Києві на фасаді будівлі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Київській області (вулиця Межигірська № 8) встановлено барельєф Героя.

     
     
     

    Титенок Микола Іванович. Москва. Митинське кладовище

     

     

    Микола Титенок

    Пожежний шостий самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні Прип'яті. Народився в 1962 році в Київській області. У ніч пожежі приступив до його ліквідації одним з перших і боровся з вогнем, поки вистачало фізичних сил. Був в пожежному загоні Віктора Кібенка. У центральному реакторному залі було п'ять осередків займання, які і гасили Титенок, Кібенок, Ігнатюк та Ващенко. Через півгодини у Тітенко проступили перші симптоми променевої хвороби. Помер 16 травня. Також є Героєм України.

     

     

      Тішура Володимир Іванович
    (15.12.1959 – 10.05.1986)
     

    Тішура Володимир Іванович

    ГЕРОЙ УКРАЇНИ
    (Указ Президента України № 328/2006 від 21.04.2006) 

      Пам'ятники 
     

     

    орден Золота Зірка

          Народився 15 грудня 1959 року на станції Сєвєрна Гатчинського району Ленінградської області Росії. Закінчив середню школу. Працював вантажником, слюсарем, потім – старшим пожежником 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини (СВПЧ-6) з охорони міста Прип'ять. Сумлінно ставився до службових обов’язків і громадських доручень, виявляв у роботі кмітливість та ініціативу. 
          26 квітня 1986 року, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС у складі чергового караулу, сержант В.І. Тішура приступив до гасіння пожежі. У приміщеннях з боку пошкодженої частини реактора діяв сміливо і цілеспрямовано. В умовах радіації героїчно виконував бойове завдання. 
          Коли прибули додаткові пожежні сили і засоби, у тяжкому стані був виведений із бойової обслуги і госпіталізований. Лікувався в спеціальній клініці Москви, однак доза опромінення була надто високою. Помер 10 травня 1986 року. Похований у Москві на Митинському кладовищі. 

     

          Указом Президента України Віктора Ющенко № 328/2006 від 21 квітня 2006 року за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС старшому пожежнику 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті Київської області Володимиру Івановичу Тішурі посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". 

          Нагороджений орденом Червоного Прапора (25.09.1986, посмертно, за мужність, героїзм і самовіддані дії при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС); хрестом "За мужність" (08.05.1996, посмертно, за особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС). 
          Ім'я Героя вибито на одній із плит меморіалу Героям-чорнобильцям у Києві на перетині бульвару Верховної Ради та проспекту Миру; меморіалу загиблим працівникам МВС України у Києві на Солом'янській площі; на стелі з іменами Героїв-чорнобильців у Сімферополі у парку Гагаріна біля входу з вулиці Павленко. Бюст Герою встановлено у Києві на алеї Героїв-чорнобильців на перетині проспекту Перемоги та вулиці Чорнобильської. 21 квітня 2011 року у Києві біля будівлі, де працював оперативний штаб протипожежної служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (вулиця Круглоуніверситетська № 20/1) відкрито пам'ятник пожежним-чорнобильцям, а на фасаді будівлі їм встановлено меморіальну дошку. У квітні 2016 року до 30-х роковин з дня аварії на ЧАЕС у Києві на фасаді будівлі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Київській області (вулиця Межигірська № 8) встановлено барельєф Героя.

     
     
     

    Тішура Володимир Іванович. Москва. Митинське кладовище

     

     

    Тішура Володимир Іванович. Москва. Митинське кладовище. Загальний вид меморіала

    Леонід Шаврей

    Молодший сержант воєнізованої пожежної частини, старший пожежний, прибув у складі загону Володимира Правика. У числі перших разом з Олександром Петровським забрався на дах машинного залу реактора, разом з ним і Володимиром Прищепою гасили пожежу до п'ятої ранку. Пожежникам швидко стало погано від радіації, але вони думали, що це від жару вогню. Шавро тоді залишився живий, в Москву його не забере і лікували в Києві.
     

    Іван Шаврей

    Брату Леоніда Шаврея, Івану, на момент НП було 30 років і він командував відділенням пожежного караулу воєнізованої пожежної частини ЧАЕС. Протримався на місці катастрофи близько години, але потім почалася блювота і він втратив свідомість. Тоді він вижив, але з місця ліквідації катастрофи його відвезли на "швидкій". Лікувався разом з братом в Києві і помер кілька років тому.
     

    Петро Шаврей

    Інспектор пожежної частини ЧАЕС, брат Івана і Леоніда. Ліквідатора відвезли на "швидкій", він отримав велику дозу радіації. Вижив. Петро і Леонід втекли, коли їх хотіли відвезти на лікування в Москву, і не прогадали. Там ліквідаторів лікували за методикою, яка виявилася помилковою.
     

    Костянтин Стрельник

    Почувши по радіо оголошення, що постраждали від радіації потрібні донори кісткового мозку, 40-річний офіцер відгукнувся одним з перших. Саме завдяки йому вижив Леонід Шавро. Однак пересадка кісткового мозку позначилася на ньому: в 65 років він переніс інсульт і через гангрену втратив ступні.

    Джерело:

     

    Переглядів: 70 | Додав: Ivanko61 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    avatar
    uCozCopyright MyCorp © 2019